УНІВЕРСИТЕТИ ТА СУСПІЛЬСТВО НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ, АБО ТРЕТЯ МІСІЯ ТОДІШНІХ УНІВЕРСИТЕТІВ

Анотація

У статті аналізуються історичні закономірності зародження, фактори впливу, мотиви та основні форми реалізації протягом ХІХ – початку ХХ століття першими університетами Наддніпрянської України – вищими школами Харкова, Києва та Одеси – функції служіння суспільству. В ході дослідження було виявлено, що особливості започаткування взаємного впливу та перших ознак співпраці університетів Наддніпрянської України з місцевими громадами та тогочасним суспільством тісно пов’язані з процесом їх створення та з особливостями перших кроків функціонування відповідних закладів вищої освіти. 

Дослідження показало, що створення університетів у Харкові та Одесі диктувалося крім різного роду політико-економічними умовами яскраво вираженими бажаннями місцевих громад та адміністрацій, що були викликані стрімким соціально-економічним розвитком міст та усвідомленням необхідності забезпечення цього розвитку кваліфікованими освіченими кадрами. Рішення ж про створення університету в Києві мало виражений політико-ідеологічний характер і було прийняте після придушення Російською імперією національно-визвольного польського повстання для створення в західній частині імперії навчального закладу з метою протистояння польській освітній традиції.

Разом з тим ми з’ясували, що менеджмент кожного з трьох університетів Наддніпрянської України протягом досліджуваного періоду не виявляв ініціативи у формулюванні чи складанні текстів звернень до суспільства, які давали б пропозиції щодо співробітництва з місцевими громадами. Натомість функція служіння університетів суспільству успішно реалізовувалася завдяки приватній ініціативі професорсько-викладацького складу університетів Харкова, Києва та Одеси у таких формах: а) формування «професорського стилю життя», в основі якого лежав певний «корпоративний етнос»; б) організація актових промов для науковців університетів та місцевої громадськості; в) читання публічних загальнодоступних лекцій; г) організація наукових читань; д) залучення до проведення наукових курсів вчителів та жінок; е) участь у реформуванні шкільної освіти; є) написання підручників для гімназій, училищ та шкіл; ж) організація природоохоронної, музейної та бібліотечної діяльності; з) видання наукових, науково-методичних та науково-популярних періодичних та продовжуваних видань; і) безпосередня участь у підготовці та проведенні соціально-економічних реформ.