СТРУКТУРА УПРАВЛІНСЬКИХ КОМУНІКАЦІЙ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ДЕРЖАВИ КИЇВСЬКА РУСЬ
Анотація
Мета роботи. Дослідження узагальнює структуру управлінської комунікації періоду ранньофеодальної держави Київська Русь як особливий вид соціальних комунікацій; виявляє типові риси в системі управлінських комунікацій культурних традицій народів, що перебували у безпосередній взаємодії; аналізуються історично сформовані риси управлінських комунікацій з метою встановлення причинно-наслідкових зв’язків якісного функціонування держави Київська Русь. Методологія дослідження полягає у застосуванні загальнонаукових методів дослідження (опис, порівняння, аналогія, аналіз та ін.), а також передбачає застосування порівняльно-історичного методу, історично типологічного, історично хронологічного. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні поєднання культурних традицій агентів взаємовпливу в політичній системі управлінських комунікацій Київської Русі, як ефективної комунікаційної мережі, що зумовила тривалий розвиток середньовічної держави в умовах поліцентричності та територіальної розгалуженості. Розглянуто основні складові управлінсько-комунікативної моделі державного управління в Київській Русі як поєднання різних культурних традицій воїнів-варягів та автохтонів слов’ян. Окреслено умови застосування та якісні наслідки використання комунікативної системи для централізації держави й ефективного її розвитку упродовж тривалого періоду. Зосереджено увагу на історичній складовій політичних інституцій, які увійшли до управлінської моделі комунікацій Київської Русі.
Висновки. Управлінсько-комунікативна мережа Київської Русі сформувала симбіоз двох управлінських культур слов’янської та норманської правлячих традицій. Взаємопроникнення культур і стабільний еволюційний розвиток комунікаційної мережі сприяли якісному існуванню держави упродовж тривалого періоду.
Посилання
2. Войтович Л. Русь: поморські словяни чи варяги? Проблеми слов’янознавства. 2011.Вип. 60. С. 33–46.
3. Геополітична складова державницької думки. Українська державність у ХХ столітті: історико-політологічний аналіз. Київ: Політична думка. URL: http://litopys.org.ua/ukrxx/zmist.htm.
4. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. Київ, 1990 (репринтне видання 1913 р.). 524 с.
5. Іванов Є. В. Філософський аналіз соціального управління: роль церкви в Київській Русі.Гілея: науковий вісник. 2013. № 72. С. 552–556.
6. Літопис руський/ Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. Відп. ред. О. В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1989. 591 с.URL: http://surl.li/acxgi.
7. Липа Ю.Призначення України. Нью-Йорк:Говерля.URL: http://surl.li/acxgg
8. Настюк А. А. Дія вічевого права в Київській Русі в період правління Святополка Ізяславовича. Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика). 2019. Вип. 15. С. 81–92.
9. Новаченко Т. В.Становлення авторитету правителів Київської Русі. Державне управління: удосконалення та розвиток.2013. №8.URL:http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=610
10. Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.Київ: Рад. письменник, 1990.558 с. URL: http://litopys.org.ua/pvlyar/yar.htm
11. Терещенко Ю. І. Україна і європейський світ: нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця ХVІ ст. Київ: Перун, 1996. 496 с.
12. Чорна К. П. Традиція державного управління у Київській Русі. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2017. № 10. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2017_10_10
13. Шевченко Н. Варяги і початки Русі у наукових студіях М. О. Максимовича. Український історичний збірник. 2013.Вип. 16. С. 281–295.
14. Шевченко А. В. Формування системи державного управління у Київській Русі. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2016. № 3. С. 107–113. URL: http://surl.li/acxgm